с. Тартаків
Було це давно. Коли наша матінка-Русь проводила криваві
війни з татарами, які грабували, палили, вбивали все на своєму шляху.
Рятуючись від неволі, смерті багато людей втікало і ховалось в лісах.
Перша колонія людей, яка осіла в лісах стала корчувати дерева під родючі
поля, будувати оселі. Згодом для різання та розпилювання дерев побудовано
тартаки і за їхньою назвою найменовано поселення - Тартаків, яке з'явилось
у Надбужанській низовині Галичини.
На північний схід Тартакова пливе потік Спасівка – притока Буга.
Вперше письмова згадка про Тартаків подана в 1415 році, друга в 1426 в
документах князів Зимовита та Владислава.
Тартаків вже у 17 столітті користувався міськими правами. На документах
з 1786 року фігурує велика печатка містечка із зображенням архангела Михайла,
який мечем б'є змія.
Герб Тартакова: у червоному полі архангел Михайло у золотому обладунку
та срібній одежі, який в одній руці тримає золотого полум'яного меча,
а в другій – синій щит із золотим хрестом топче срібного змія.
Прапор (херугва) Тартакова : квадратне полотнище, у
жовтому полі червона літера «Т», на якій жовтий полум'яний меч архангела.
У 1587 році у Тартакові побудовано костьол, а в 1603 році його реконструйовано
в стилі рококо. При костьолі функціонував навчальний заклад «Колегія шкільна»,
у місті діяла єврейська синагога.
У 1774 році селяни Тартакова під охороною війська складали в костьолі
присягу вірності Цісаревій і Цісарю. На запитання чи визначають тодішніх
правителів за цісаря і пана свого, селянин відповів : «Нехай там і чорт
буде цісарем, щоб тільки добрим був паном, то ми будем його слухати».
Цілою окрасою Тартакова обраний замок окружений великою огорожею з високими
деревами. Резиденція магната Селезія Потоцького. В замку збирались вельможі
з різних місцевостей і країн на відпочинок і забави. Тут була рідкісна
книгозбірня, чимало картин визначних художників, дзеркальний зал. До замку
часто навідувалась і після смерті Салезія Потоцького перейшли у спадок
його синові Станіславу Щежному Потоцькому всі багатства та володіння.
Але він користувався ними недовго. Через значні борги, які висіли на маєтку,
австрійська влада пропонує продати з молотка. Що було зроблено в березні
1781 року. Потоцький продає свої володіння багатому шляхтичеві Адаму Понінському.
Оборонний замок Потоцького згодом реконструювали на палац в стилі французького
необарокко. Панн продає маєток німкені Єдеровій і виїжджає у Францію.
Весілля її дочки пам’ятали довго тартаківці. Рідна сестра пана Лянцкоронського
була замужем за адвокатом паном Урбанським, жили вони в Раві –Руській.
Урбанські відкупили маєток і стали господарювати. З собою пани привезли
садівника Антона Данилюка з сім’єю, який доглядав за клумбами квітів,
галереєю чудових рідкісних заморських дерев та кущів.
Спочатку жителі села Тартакова спорудили каплицю, яку згодом знищив пожар.
Тоді вони звели дерев’яну церкву, а в 1875 році на цьому ж місці спорудили
нову, муровану церкву, яка зберігається донині.
У період панування Польщі (1920 – 1989 рр) за адміністративним поділом
існували: Тартаків-місто, Тартаків і Тартаківець-село. У містечку була
семикласна школа, постерунок поліції і два млини.
У 1964 році споруджено пам’ятник Т.Г.Шевченку.
У 1975 році – встановлено обеліск на честь полеглих односельчан в роки
другої світової війни.
У 1993 році збудовано нову середню школу.
У 1996 році споруджено пам’ятник на честь 5 річниці проголошення незалежної
України.
У 2000 році Тартаківській середній школі присвоєно ім’я Петра Саноцького.
Петро Саноцький (“Орел Сизокрилий”) був організатором
і душею української молоді на Сокальщині. Полковник українського пласт
в Сокальщині. Доктор права і теології загинув від рук польських терористів
у 1945 році.
ТАРТАКІВ СЬОГОДНІ
Завітаймо в Тартаків сьогодні. На вулицях силами громадськості зроблено
тротуари, на пустирі красується новий парк. Серед дерев журиться в своїй
задумі за дою України Т.Г.Шевченко.
Вздовж будинку “Просвіти”, в якому знаходиться бібліотека
ростуть кущі живоплоту, милують око вербички.
Трошки далі по вулиці знаходиться Амбулаторія, де можна завжди отримати
першу допомогу і пораду спеціаліста.
Центр села, де міститься школа, пошта, аптека, магазини, кафе, пам’ятник
в честь незалежності України, нагадує тепер кусочок містечка. В Україні
ніколи не буде багато світла цивілізації в нових умовах нашого буття.
Той смолоскип і ту зорю ми запалили новим світлом для того, щоб побачили
нас і зацікавились нами і визнали собі рівними.
Пройшли роки і ми інакші стали
Село розквітло у новій красі
Та як тепер тебе б не називали:
“Ми йдем до міста”—кажемо усі.
|